Сигари для хворог‪о‬

У кінці 60-х, початку 70-х років минулого сторіччя у СРСР дещо спростилися умови для еміграції. Сотні дисидентів, представники пригнічених національних меншин, діячі культури та мистецтва залишали радянську державу для постійного проживання у країнах «загниваючого» капіталізму. Для міжнародної спільноти це виглядало як крок до демократії, але в дійсності таким чином Москва із першою хвилею емігрантів, заслала агентів КДБ, котрі невдовзі стали керівниками злочинних угрупувань. З’явився термін «російська мафія», котра за жорстокістю й цинізмом перевершила італійську мафію, китайські тріади, японських якудза, уже не говорячи про дрібні злочинні клани створені за національними ознаками.
Злочинні структури, нерідко, поповнювалися бойовиками, підготовленими у численних спецтаборах. У СРСР готувалися фахівці з організації озброєних загонів на території інших держав для перехоплення злочинних мереж із продажу зброї, розповсюдженню наркотиків, торгівлею людьми, підриванню стабільності у країнах, підтримки прокомуністичних режимів.
У романі йдеться про один із таких загонів, котрий, завдяки змові з кубинським військовим керівництвом, працював над створенням наркосиндикату в Південній Америці. І одну операцію провів в Афганістані.
КДБ не могло гарантувати вірність своїх кадрів, тому фабрикувало проти «кандидатів» звинувачення в тяжких кримінальних злочинах, що унеможливлювало їхнє повернення до нормального життя, а також шантажувало життям і здоров’ям рідних та близьких людей.
Після того, як наші герої дізнаються, що, за наказом вищого керівництва країни, не рятували економіку Острова Свободи, а сприяли розповсюдженню наркотиків для вигоди КДБ, вони докладають чимало зусиль, аби вийти з під тиску злочинної структури.